Йому було двадцять дев’ять, їй –
сорок. Це був шлюб з розрахунку, який виявився і щасливим, і вдалим, і навіть
блискучим. Вони були чудовою парою, потрібною одне одному. Вони чудово зіграли
ролі, котрі відвела їм сама історія…
Серед
володарів Ужгородського замку граф Міклош Берчені та його жінка-красуня Кристина
Чакі посідають особливе місце. Саме вони перетворили твердиню із звичайного провінційного
укріплення, яким він став через численні військові катаклізми ХVII ст., у великосвітський
центр культурного й політичного життя краю кінця XVII – поч. XVIII ст.
Міклош
Берчені був родом із Задунав'я. Народився в м. Градок (зараз Словаччина) у 1665
році. Учився він в Трнавській академії, де згодом здобували освіту
священнослужителі із Закарпаття. За блискучу військову службу в боротьбі з
турками у 1689 році отримав від цісаря Леопольда І Габсбурга графський титул. У
1690 році одружився з останньою представницею роду Другет – Кристиною. Вона померла
під час пологів, залишивши графу сина Ласла і доньку Сусанну. Згодом помер й
брат Кристини – карбований єпископ Балінт Другет, останній спадкоємець.
Згідно
з тодішніми законами, усі маєтки вимерлого роду мали перейти до казни держави.
Проте граф силою утримав Ужгородський замок для своїх дітей: в їх жилах текла
кров Другетів. Лише під загрозою штурму він допустив туди аудиторів. Саме
завдяки цьому зберігся один з найдавніших інвентарних описів замку і міста від
23 червня і 18 серпня 1691 року, що містить зокрема назви десяти найдавніших наших
вулиць. Домігся, щоб посаду наджупана, яка була спадковою у роді Другетів,
передали йому. 1692 року за величезну на той час суму грошей у 175 тисяч золотих,
М. Берчені закріпив за собою Другетові маєтки в цьому комітаті, в тому числі –
Ужгородський замок.
У
цей час йому було лише 22 роки і на руках у нього були малолітні діти. Тому й
не дивно, що восени 1694 року граф заручився із уже немолодою (сорокарічною),
але надзвичайно вродливою донькою державного судді Іштвана Чакі – Кристиною. Як
показав час, графиня виявилася чудовою дружиною й матір’ю. Незважаючи на різницю
у віці, між ними встановилися найтепліші відносини. І коли Міклош Берчені після
поразки визвольної війни 1711 року обрав долю вигнанця й оселився в Туреччині,
Кристина, залишивши все своє багатство, розділила з чоловіком нелегке життя на
чужині.
Місцем
проживання молодята обрали древній Ужгородський замок. Граф відремонтував
палац, захисні мури, палісад, житлові та господарські приміщення. Після цього
він вирушив за нареченою, щоб супроводжувати її в нелегкій дорозі. Графиня
подолала півтисячі кілометрів від рідного міста Вейп у Задунав’ї до Ужгорода з великим
обозом у тридцять підвід. На них везлися меблі, картини, гардероб і багато
коштовностей. Адже Кристина Чакі була дуже заможною! Супроводжувало придане
багато слуг, музик, гусарів, над якими майоріли прапор з родовими гербами
Берчені і Чакі.
Після
помпезного весілля на масницю 1695 року великосвітські прийоми, вечори, трапези
і бали змінювали один одного. Граф і графиня перетворили Ужгородський замок у
блискуче родинне гніздо, яке нагадувало найкращі західноєвропейські замки. На
схилах і біля підніжжя Замкової гори розкинулися численні парки і сади.
Найбільший з них був так званий Звіринець: великий, огороджений парк, де
утримували диких звірів. Окремі дерева цього парку збереглися і донині. Біля Звіринцю
знаходився пивний завод. Далі за парком лежав сад Лугош, за ним Голубиний і
Журавлиний сади. На нижньому боці Замкової (нині Капітульної) вулиці
розташовувався Овочевий сад, а на верхньому – найкрасивіший Квітковий. Останній
своїми тінистими деревами, рівними, стриженими алеями, чудовими різноманітними
квітковими клумбами є прикладом найкращих зразків паркового мистецтва. Саме у
квітковому парку залюбки проводили свій час граф з дружиною. Влітку тут
відбувалися різні світські прийоми та
деякі офіційні урочистості.
Перед
кам’яними мурами замку розміщувався дерев’яний паланок. Вхід захищав так званий
Гусарський замок з двома вежами. До брами можна було підійти через міст, в
кінці якого були підйомні ворота. Далі
дорога вела зовнішнім подвір’ям, біля церкви св. Юрія, до центральної будівлі
палацу. Палац захищав ще один рів, через який до вхідних воріт вів дерев’яний
міст. Ворота і брама зовнішніх мурів теж були підйомними й охоронялися. Над
воротами знаходився древній герб родини Другетів – зображення семи шпаків. Сам
палац – це масивна чотирикутна триповерхова споруда з вежами на кутах.
На
першому поверсі містилися різноманітні складські приміщення і комори. На
третьому – кімнати для гостей, які ніколи не були порожніми.
Господарі жили на другому
поверсі, куди вели сходи, прибудовані до однієї з веж. Вікна і двері
виготовляли на замовлення графа знамениті мецензефські майстри. Опалювалися
кімнати кахельними грубками, а стіни додатково утеплювалися й прикрашалися
дорогими перськими килимами та голландськими гобеленами Освітлення було
природне, через скляні вікна і штучне – у вигляді воскових свічок. Усі кімнати,
а особливо помешкання подружжя, були надзвичайно багато обставлені, в основному
меблями, що привезла с собою Кристина Чакі.
У кімнатах Берчені на стінах висіло сім гобеленів і дванадцять картин. В
одному з кутів стояла французька канапа, а неподалік – стоячий годинник,
виготовлений в Лондоні. Окрасою кімнати був письмовий стіл з шафою-бібліотекою,
виготовлений із дорогого палісандру. На полицях бібліотеки містилися сотні
томів книг з історії, географії, літератури, політики, військової справи, архітектури,
які відображали надзвичайно широке коло зацікавлень господаря.
За кімнатою графа розташувалася
кімната його дружини: ті ж гобелени, килими, дорогі меблі, і знову безліч
картин. Далі йшла спальня, а біля неї невеличка кімната, так звана апотекула, в
якій зберігалися ліки. Графиня добре розумілася на медицині, сама готувала
лікарські засоби. Більше того, написала медичний трактат. Решта кімнат належали
камергерові, слугам, сину графа від Кристини Другет Ласлові. Лицарський зал,
який займав усе північне крило й стіни якого були вкриті розписами із
зображенням різних військових сцен з часів роду Другетів, використовувався для
проведення великих прийомів та банкетів. Саме тут, у лицарському залі,
відбувалися дипломатичні переговори між представником царя Петра І Давидом
Корбе і цісарем Ференцом Ракоці ІІ в липні 1707 року. Тоді граф, як господар
доклав чимало зусиль, щоб зустріч пройшла вдало. Для гостей були влаштовані
пишні прийоми, трапези та гуляння.
У роки визвольної війни 1709-1710
років Берчені за допомогою французьких військових інженерів провів останні
перебудови замку, які надали йому сучасного вигляду. Що стосується облаштування
замку, то сміливо можна сказати, що Ужгородський замок в часи Берчені був
своєрідним музеєм: понад 600 акварелей, 136 художніх полотен, шахи, французькі
карти, велика бібліотека. Ніколи вже опісля Ужгородський замок не жив таким
повнокровним життям, як при його останніх володарях, чудовій парі – графові
Міклошеві Берчені та графині Кристині Чакі.
Немає коментарів:
Дописати коментар