Бібліографічні посібники

 Краєзнавча бібліографічна пам’ятка

Дерева мого міста

Місто Ужгород – одне з найбільш озеленених обласних центрів нашої країни. Розташування міста у теплому кліматі сприяє тому, що поруч з традиційними видами рослин прижилась значна кількість екзотів.

Екзотичні рослини можна зустріти не тільки в ботанічному саду, а й по всій території міста, хоча найбільше їх росте в історичній (центральній) частині Ужгорода. Вік деяких екзотичних дерев – понад 200 років. Красива «зелена архітектура» Ужгорода була сформована за часів Чехословаччини (1919–1939). Саме в той час центральна частина була дуже грамотно і красиво засаджена деревами, кущами і квітами.

Місцеві біологи нарахували у місті 119 видів екзотичних рослин, серед них 78 видів дерев, 36 видів кущів, 5 видів ліан. 40% екзотичних видів рослин походить з північної Америки. Найбільш відомі екзотичні дерева, які ми знаємо, які радують наше око цвітом навесні, листям  восени, та й протягом року – це адамове дерево (павловнія), тюльпанове дерево, кедр ліванський, сакура, тис ягідний, гінкго, платан та інші.

Павловнія (Адамове дерево) – рідкісна рослина. Вона радує око ніжними бузковими квітами. Батьківщина дерева – Китай і Східна Азія. Але підійшов їм і м'який, теплий клімат Закарпаття. Екзоти прижилися в Ужгороді ще півстоліття тому – на площі Корятовича.

Біологи кажуть, що ці дерева поглинають в кілька разів більше вуглекислого газу, ніж інші рослини. Цвіте павловнія протягом двох тижнів.

Тюльпанове дерево. Суцвіття рослини зовні нагадують тюльпани, тому й назву мають відповідну. Але ніякого відношення це дерево до тюльпанів не має, найближчий його родич – магнолія.

Плоди схожі на зелені шишки. Перше екзотичне дерево на Закарпаття завезли із Європи ще в середині дев’ятнадцятого століття. Відтоді воно у нас і росте. Біологи кажуть – рослина не вибаглива – любить теплу погоду, дерево не алергенне та практично не має шкідників.

Доросле дерево доволі морозостійке – витримує до мінус двадцяти градусів взимку. А тривалість життя – від чотирьох до п’яти сотень років. Зазвичай цвіте від середини травня і аж до початку червня.

Зараз в Ужгороді є близько десяти тюльпанових дерев. Найкраще місце в Ужгороді щоб подивитися – два дерева біля входу в дитячу поліклініку. Ростуть вони також у місцевому ботанічному саду та на площі Народній біля будівлі Закарпатської ОДА.

Кедр ліванський (Cedrus libani) або біблійний – вид хвойних дерев з роду Кедр, родини Соснових. Вічнозелене дерево. У природі зростає в горах на висоті 1300-4000 м разом з пихтою, ялицею, ялиною, сосною і ін. породами. Має охоронний статус так як ліванському кедру як виду загрожує зникнення в природному середовищі. Кедри потрапили в список дерев-довгожителів планети. Живе кедр 100-1000 років і більше. Виростає до 50 метрів при діаметрі стовбура до 3 метрів. Деревина справжнього кедра володіє унікальною властивістю: вона не пошкоджується термітами.

Більшість людей асоціює кедр з їстивними та смачними "кедровими горішками", які є в продажу. Насправді ці "горіхи" абсолютно не причетні до кедра, оскільки є плодом сибірської сосни, а не кедра, насіння якого не є їстивним.

В Україні кедр ліванський можна побачити в Закарпатській (Ужгороді) і Одеській областях, а також в Криму.

Ліванські кедри можна зустріти в різних частинах Ужгорода. Величні красені ростуть на площі Кирила і Мефодія (фото на обкладинці), в парку Святої Тетяни (поряд з будівлею Закарпатсьї ОДА), в Ротарі парку (площа Дружби народів, за транспортним мостом), на площі Богдана Хмельницького, а також в приватних колекціях. Цікавий екземпляр кедру ліванського зростає біля готелю "Дружба" на вулиці Високій. Особливістю цього красеня є його унікальна форма "Пірамідальна" ("Fastigiata"). В Ужгороді, поки що, відомий єдиний екземпляр цієї форми.

Сакура – екзотична японська вишня – з’явилася у місті в період чеської доби (1919–1939), коли чеська влада активно вкладала кошти у розбудову мікрорайону Галагов (нині центр Ужгорода, правий бік річки Уж). Цей мікрорайон був болотистою місцевістю, мав особливий мікроклімат, який не сприяв багатьом рослинам, тому тут вирішили висаджувати сакури… Саме "за чехів" ботаніки дослідили, що клімат в Ужгороді найбільше підходить для японських вишень.  

На початку незалежності України на обліку в місцевому зеленгоспі спочатку було понад чотири тисячі дерев. Втім, з часом ця цифра змінилася, адже дерева старіють і їх потрібно вирубувати та замінювати новими.

Щороку в Ужгороді намагаються висаджувати нові сакури. Коштують вони недешево. Розмножується сакура лише щепленням, оскільки не дає плодів. Вона може жити 100 років. Прищеплюють ці дерева на звичайні вишні чи черешні, бо вони витриваліші.

Кожного року в другій половині квітня тисячі туристів з різних куточків України та з-за кордону прибувають в Ужгород, щоб милуватися цвітінням сакури. На вулицях, проспектах, площах, у садах, поруч з багатоповерхівками – сакури в Ужгороді можна зустріти на кожному кроці.

Найбільше декоративних японських вишень можна побачити в районі набережної річки Уж, мікрорайон Галагов: вул. Довженка, вул. Бращайків, вул. Ф.Ракоці ІІ, вул. Уральська, вул. Крилова, вул. Мендєлєєва, вул. Ломоносова, площа Пушкіна. Також дерева сакури зустрічаються на вул. Заньковецької, вул. Митній, вул. 8-го Березня, проспекті Свободи (фото на обкладинці). Сучасні насадження сакури знаходяться на Православній набережній (2009), вул. Легоцького (2010), Київській  набережній (2011), Слов’янській набережній (2011), території "університетського містечка" (2011).

Тис ягідний – вічнозелене дерево, довгожитель Карпат. Його ще називають вічним, червоним і навіть цар-деревом… За цінну деревину його масово винищували в минулому. На сьогодні тис ягідний охороняється: він занесений до Червоної книги України та деяких інших країн.

Тис – міцне дерево або кущ. В сприятливих умовах живе 2000-4000 років. Росте повільніше за інші дерева, 2-3 сантиметри на рік. Цвіте у квітні-травні,  а плоди дозрівають в серпні-вересні.

Тис ще називають «негній-деревом», бо, потрапивши у воду, тис не гниє роками і десятиліттями, завдяки високому вмісту ефірних масел та дубильних речовин. За рахунок значного зросту (10-20 м у висоту та до 2 м у діаметрі) тис ягідний не піддається хворобам.

Практично все – деревина, кора, пагони, хвоя і насіння тиса отруйні через високий вміст алкалоїдів, до того ж з роками рослина стає ще більш отруйною. Але, наприклад, олені і зайці поїдають тисовую кору і листки (хвою) без шкоди для свого організму. Плоди (крім кісточок) не отруйні.

Здавна відомі сильні бактерицидні властивості цього дерева – його деревина здатна вбивати навіть мікроорганізми, що знаходяться в повітрі. Саме тому впродож століть з неї виготовляли окремі деталі каркасу меблів. Якщо в будинку хоча б стельові балки виконані з тиса, житло надійно захищене від будь-якої хвороботворної інфекції, навіть під час масових епідемій.

В Ужгороді дерева і кущі тиса ягідного зростають на подвір’ї Ужгородського замку, в Альпінарії на Поштовій площі, у парку Лаудона, позаду будівлі Закарпатської ОДА та в інших місцях. Знавці міста володіють ще деякими «секретними» місцями зростання цієї древньої і цінної рослини у межах міста.

Гінкго – це єдине унікальне дерево, що представляє собою один вид, один рід і одну родину. Рослина є реліктовою, занесена до Червоної книги світу та є пам'яткою природи світового значення. Назва в перекладі з японської означає «срібний абрикос».

Рослина довговічна, окремі екземпляри досягають віку 2000 років (Китай). Листопадне дерево, яке при сприятливих умовах досягає висоти 20–30 м. Морозостійкий вид, вітростійкий, світлолюбний, димо- та пилостійкий, чудово витримує умови промислової загазованості, невибагливий до ґрунтів, стійкий проти грибкових та вірусних захворювань, майже не пошкоджується комахами, використовується в медицині.

В Україні гінкго залишається раритетним видом, мало розповсюдженим, чисельність дорослих дерев не перевищує 400-500 екземплярів.

В Ужгороді помилуватися цим чудовим деревом можна як у ботанічному саду, так і на вулицях міста. Неймовірно красиве дерево гінкго росте на вулиці Руській неподалік міської друкарні (дивіться фото на обкладинці, листопад 2019 р.), кілька примірників є у дендропарку Лаудона (територія дитячої міської лікарні), на площі Петефі (в парку), на вулиці Гойди (в парку напроти дому 24), на Православній набережній.

Навесні 2018 року неподалік ПАДІЮНу висадили першу алею гінкго, а восени цього ж року молоді дерева гінкго з’явилися між каштанами на Київській набережній.

Платан є представником невеликої за своєю чисельністю родини платанових. Він вважається рідкісним і навіть екзотичним видом дерева, хоча територія його розповсюдження дуже широка: Кіпр, Іран, США, Мексика.

Платан є рослиною-довгожителем і досягає віку близько 2000 років. Рід платанів налічує близько 10 різновидів. Рослини роду платанових зазвичай дуже високі. Стовбур платана може досягати висоти 50 метрів, а обхват стовбура – до 20 метрів.

Платанів називають «безсоромницями», бо навесні вони скидають верхній шар кори. Це дає можливість захищатися деревам від зимових негод та пекучого сонця.

В природі дерева роду платанових різних сортів зустрічаються в місцях з високою вологістю. Посушливий клімат для платана згубний. В жаркому і посушливому кліматі платан скидає кору, повністю оголюючи деревину стовбура. Це також характерно і для платанів Ужгорода.

До Ужгорода перші платани було завезено з Італії ще 400 років тому.

Платан Другетів – величезне дерево, яке росте у Підзамковому парку і має більше 400 років. Це дерево вважається найстарішим в Ужгороді і має охоронний статус і спеціальну табличку, на якій написано, що це платан західний, привезений з Італії в 1610 році одним з графів Другетів, які у той час володіли замком і містом. Обхват цього платана-гіганта – 9,6 м, висота – 22 м.

В 20-х роках ХХ ст. чеськими біологами вздовж сьогоднішньої Слов’янської набережної (близько 400 м) було посаджено близько сотні платанів, з яких зараз ростуть 73 дерева, які є окрасою берега річки Уж. Тобто, вік цих дерев – майже 100 років. Алея платанів в Ужгороді починається від моста Масарика (Транспортного моста) до самого Боздоського парку.

Мешканці Ужгорода щодня можуть бачити цю красу у вільному доступі, адже унікальні скарби природи зовсім поряд.

Дізнайтеся  більше про екзоти Ужгорода, прочитавши: 

Дерева. 50 найвідоміших видів : міні-енциклопедія / пер. з англ. – К. : Компания ОСМА, 2015. – 56 с. : іл.

Фодор, С. С. Екзоти Карпат / С. С. Фодор, В. К. Терлецький, Я. Д. Гладун. – Ужгород : Карпати, 1982. – 120 с. : іл.

***

Амброве дерево висадять у центрі Ужгорода // Новини Закарпаття. – 2018. – 3 листоп. –  С. 16 : фото.

Бабенко, А. Л. Цікаві дерева України : матеріали для бесіди / А. Л. Бабенко // Шк. б-ка. – 2016. – № 8. – С. 53-54.

Бізіля, К. Дуб "Чемпіон" і "Дідо-дуб" / К. Бізіля // Жінка. – 2013. – № 12. – С. 28. : фото.

Бобонич, Г. Алея платанів в Ужгороді : декоративне садівництво / Г. Бобонич // Паросток. – 2018. – № 2. – С. 35-38.: фото.

Бобонич, Г. Вікові дерева на Закарпатті : дендрологія / Г. Бобонич // Паросток. – 2018. – № 3. – С. 27-30. : іл.

Бобонич, Г. Тис ягідний – довгожитель на Закарпатті : дендрологія / Г. Бобонич // Паросток. – 2018. – № 4. – С. 25-27.: іл.

Бобонич, П. Гінкго білоба в Ужгороді та світі / П. Бобонич // Паросток. – 2016. – № 2. – С. 14-17. : іл.

Компанець, Б. Вирощуємо кедр із насіння : дендрологія / Б. Компанець // Паросток. - 2019. - № 1. - С. 18-19.

Нейметі, М. Кедри вдома та в гостях на Закарпатті : із життя екзотів / М. Нейметі // Новини Закарпаття. - 2019. - 19 жовт. (№ 42). - С. 7. : фото.

Сакура – японська вишня // Паросток. – 2018. – № 1. – С. 44. : фото.

Сойма, А. Д. Екзоти дендрофлори міста Ужгорода [Електронний ресурс] / А. Д. Сойма // Наук. вісник Ужгород. ун-ту : Серія: Біологія / гол. ред. В.І. Ніколайчук. – Ужгород : Говерла, 2011. – Вип. 30. – С. 32–37. – Режим доступу: https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/handle/lib/5386 – Формат: Adobe PDF. – Назва з екрану. – Дата звернення: 26.11.2019.

Підготувала: Томишин В. М.

Відповідальна за випуск: Чіка В. Д.

УДК 016:712.413

Д 36

         Дерева мого міста : краєзнав. бібліогр. пам’ятка / КЗ «Закарпат. облас. б-ка для дітей та юнацтва» закарпат. облас. ради ; підгот. В. М. Томишин ; відп. за вип. В. Д. Чіка. – Ужгород, 2019. – 8 с. : іл.