Час зупинився, а життя триває...

Дорогі друзі, як ви уявляєте собі машину часу? Монітори, кнопки, лампочки індикаторів? А уявіть-но: відчиняєте звичайні ворота – і переміщаєтесь на двісті років назад… Давні хати, вітряки, церква… Ось у хаті – курна піч, у сінях – ручні жорна, ступа для пшениці, масничка, щоб збивати масло. У дверях – дерев’яні і замок, і ключ до нього. Тут час зупинили. Для нас. Щоб ми увійшли всередину. І така машина часу називається скансен.

   Як було створено перший скансен, спитаєте ви? Острів Юргорден – частина Стокгольма. У давнину тут полювали шведські королі. Згодом на самій маківці спорудили невеличку фортецю для юних принців: щоб, граючись, вчилися військової справи. Історія першого музею під відкритим небом зародилася понад сто років тому поруч тієї фортеці. І почалося все з незвичайного полювання – ловців часу. А запеклим мисливцем був Артур Газеліус. Спостерігаючи наступ цивілізації, урбанізацію, що змінювала життя, зникнення цілих пластів традиційної культури, він вирішив чинити цьому опір – і вирушив у подорож за шведською старовиною. Невтомно їздив, збирав, купував народний одяг, реманент, вироби народного мистецтва і з усього цього створив музей. Та побачивши свої трофеї за склом, зрозумів: неживе!

Музей на острові Юргорген

         Тоді Газеліус задумав створити на Юргордені «живий» музей. Такий, щоби вмістилася на ньому вся Швеція в мініатюрі. І в 1891 році поруч із своїм музеєм придбав нову ділянку, що звалась «Скансен» – бо ж біля фортеці. І звів тут справжню фортецю для шведського минулого, для шведської культури, що згодом стала славною на увесь світ.

Навіть сьогодні, у XXI столітті, ідея Артура Газеліуса вражає нас геніальністю і простотою: зберегти минуле живим, цілісним, неподільним. Скансен – це єдиний архітектурно-етнографічний комплекс, але кожна садиба (маєток, вулиця) – також комплекс. І все тут автентичне – не декорація.

Ідею етнографічного музею просто неба вперше висловив швейцарський учений Карл фон Бонштеттен у 1790 році. І йшлось тоді про створення експозиції у Королівському парку Копенгагена. Та постав такий музей не у Данії, а у Швеції, і через сто років. Саме стільки довелось чекати, щоб суспільство переситилось прогресом, дозріло до скансена та щоб з'явився вчений-ентузіаст.

         Також і в Україні не раз лунали заклики створити музей просто неба і навіть робились окремі спроби. Наприклад, про створення чернівецького скансена мова йшла ще у 1906 році на зборах наукового товариства у Зальцбурзі. У 1928 році директор Українського музею народовідання Володимир Залозецький нарешті розпочав справу, перевіз і встановив у майбутньому скансені гуцульську садибу. Але музей було засновано лише у 1977 році, а відкрито для огляду 1986 року. Багато українських скансенів було створено в 60-ті роки ХХ століття: у Переяславі-Хмельницькому музей засновано у 1964 році, в Ужгороді – 1965, у Львові – 1966, Києві – 1969. Потім скансенівський рух сповільнюється. У 1979 році засновано музей просто неба у селі Крилос біля Галича на Прикарпатті, а ще через десять років – у Рокинях біля Луцька.

         Не всі скансени однакові, хоча й мають один прототип. Наприклад, у музеях просто неба в Україні немає постійних «мешканців», лише доглядачі. А от в українському скансені у Канаді, у провінції Альберта (повна його назва – «Село спадщини української культури») у оселях, громадських спорудах працюю переодягнені актори. Вони створюють достовірні образи українських колоністів-першопоселенців. Тут час зупинився, і актори говоритимуть з вами так, наче надворі 1928 рік. Звичайно, вжитись у образ допомагає і антураж – автентичні споруди 1892-1930 років, старовинні предмети побуту.

         Скансени значно відрізняються за масштабом. Київський музей біля селища Пирогів має столичний розмах; він найбільший у Європі за площею (133,5 гектарів). Тут відразу можна побачити всю Україну. Другим великим скансеном є львівський (50 гектарів), відомий як «Шевченківський гай», який знайомить із архітектурою та побутом західних областей України. Ужгородський та Чернівецький музеї просто неба, а також скансени у селі Крилос (Прикарпаття), у селі Рокині біля Луцька можна назвати «обласними». У Рокинях пізнаєте красу і багатство Волині. В Ужгороді представлене рівнинне (долиняни) та гірське Закарпаття (верховинці, гуцули). У Крилосі, у невеликому скансені, що є частиною заповідника «Древній Галич», побачите чотири етнорегіони Івано-Франківської області. Це рівнинні Опілля й Покуття та гірські Бойківщина й Гуцульщина. А у Чернівцях можна пізнати Буковину: Західне Подністров'я, Хотинщину, Прикарпаття та Гуцульщину.

Якщо ви ще не відвідали Ужгородський музей народної архітектури і побуту, тоді нумо з нами…

https://www.youtube.com/watch?v=yVis8wGhdRE