Сходження до джерел: кейвінг-тур печерами краю

        

 

Коли мова йде про печери, уява малює похмурі таємничі підземні лабіринти, тьмяне світло смолоскипів, розбійників або піратів, які ховають там незліченні скарби. Але є скарби, які в печерах заховала сама Природа. Печера сама може бути коштовною скарбничкою, чарівним палацом господарки Мідної гори, прикрашеним самоцвітами, коштовними колонами, скульптурами , до створення яких не докладала рук людина. Лише вода та час - ось головні дизайнери цих потаємних палаців.

         Печери - це пустоти в земній корі, сполучені з поверхнею одним чи декількома ходами. Печери на планеті Земля ( печери виявлені також на Місяці та Марсі) мають різне походження, розташування у просторі, різні розміри, але у створенні більшості з них вирішальну роль відіграла вода.

Найпоширеніші - карстові печери . Саме вони найглибші, мають найбільшу протяжність ходів, найгарніші та найрізноманітніші всередині.

Карст - це процеси розчинення водою гірських порід, утворення в земній корі пустот, підземних річок, озер, печерних лабіринтів. Найактивніше ростуть карстові печери в легкорозчинних породах (гіпс, вапняк, мармур, доломіти, кам’яна сіль).

         Розчиняючи гірські породи, вода не лише виносить їхні часточки назовні, утворюючи пустоти. Вона створює печерні прикраси: сталактити, сталагміти, мереживо тонких кам’яних бурульок, монументальні колони, «троянди», немов росою, прикрашені дрібними кристаликами, химерні біло-коричневі скульптури. Така архітектура натічних форм - це зворотній бік карсту.

         Дуже гарні скульптури можуть утворюватися з солей, але «королем сталактитів» сміливо можна вважати мінерал кальцит. Його назва походить від латинського «калькс» - вапно. Інша геологічна назва - вапняний шпат. Кальцит є основним складником крейди, мармуру, вапняків. Цей поширений мінерал входить до складу кісток та мушель живих організмів.

         Печерні скульптури утворюються так само, як бурульки на карнизах. Але в печері вода не замерзає, а невпинно капає або повільно тече. Розчинені гірські породи поволі осідають у вигляді твердих «бурульок» Вони ростуть впродовж багатьох років, поступово перегороджують печеру, наче «зуби» з верхньої та нижньої кам’яних щелеп. Швидкість їхнього росту залежить від концентрації речовин у воді, від нахилу поверхні та від температури. Сталактити та сталагміти ростуть шарами, у розрізі на них помітні концентричні візерунки, наче річні кільця у дерев. Форма і назва цих утворів залежать від того, як тече вода.

          Сталактити - верхні бурульки. Утворюються, коли вода збирається краплями на стелу печери. Сталагміти - це конуси чи горбики, які ростуть знизу вгору, коли з них капає вода. Власне, вони близнюки: майже під кожним сталактитом росте сталагміт. Вони ростуть назустріч і врешті зливаються, утворюючи колону - сталагнат. їхнє розмаїття важко передати словами. Це не лише видовжені або круглі «горби» та «бурульки», це й крихкі кам’яні квіти, й людські фігури, колонії кажанів на стелях, які так схожі на справжніх! Скульптурні групи сталактитів-сталагмітів нагадують казкових героїв і - батальні сцени . Людська уява доповнює майстерність природи, змальовуючи дивовижні картини у барельєфах на стінах печер.

         Здебільшого крапля води, яку ми бачимо на кінці сталактиту, прозора. Є свій секрет у тому, що найгарніші печери утворюються з важкорозчинних порід, у таких печерах настінні прикраси довговічніші, але на їхнє створення треба більше часу і зусиль .

         Гарніші, ніж сталактитові печери, хіба що «кришталеві підвали». З усіх боків відвідувача оточують величезні багатогранні кристали гірського кришталю, аметисти кристалічного гіпсу, які сяють зсередини, наче всмоктують у себе світло. Це величезні, переважно кварцові жеоди - пустоти, в яких кристали ростуть з країв до центру. Знайти таку печеру - мрія кожного геолога.

Мамонтова печера (США)

          Найдовша в світі печера (Мамонтова) знаходиться в США. Загальна довжина її ходів понад 500 км. 

Печера Оптимістична

Але Оптимістична печера в Україні, що на Тернопільщині теж чимала. Вона внесена до Книги рекордів Гінесса як найдовша в світі гіпсова печера, найдовша печера Євразії та друга за довжиною серед печер у світі. Сумарна картографована довжина її ходів становить понад 240,5 км. Печера ще остаточно не розвідана. На Україні є чимало соляних печер, деякі з них навіть обладнані під санаторії для людей із захворюваннями дихальних шляхів. Такі печери є на Закарпатті в Тячівському районі в селі Солотвина.

         Закарпаття теж може похвалитися унікальними природними печерами. Розташовані вони переважно на Тячівщині на масивах Уголька та Черлений камінь, проте трапляються цікаві природні підземелля також і на Перечинщині, Березнянщині, Рахівщині. На жаль, не до всіх з них доступ відкритий.

         Печера Верхня масиву Черлений Камінь, Тячівський район.

Печера Верхня, масиву Черлений камінь, Закарпаття

Дослідження системи Черлений Камінь почалося з 1982 р., коли спелеоклубом “Селеніт” на чолі з Чижмаром Ю.Ю. була відкрита печера Верхня.

         Входи у печеру “Верхня” розташовані на кілька десятків метрів вище входів до інших печер на схилі гори, в місці виходу скельних порід. На рівень складніша печера природного тектонічного походження. Спортивна, багатоярусна печера, з багатим розгалуженням.

         Сама печера являє собою чотириповерхову систему горизонтальних ходів, з’єднаних вертикальними тріщинами і колодязями. Є кілька невеликих залів. Вона є більш приємною для дослідження, так як набагато сухіша за нижчі печери. В ній дуже мало натеків і сталактити зовсім невеликі. Відвідання печери вимагає хорошої спортивної підготовки та витривалості.

         Відкриваючи нові печери, люди дізнавалися щось нове. І так як печери завжди наводили на людей таємничість і загадковість, то народ створив багато легенд та переказів про печери, а закарпатці не є винятком.

         Ось одна з легенд.. .В опришка Пинті було дванадцять товаришів. Вони гуляли в Карпатах, розбивали панські маєтки, забирали від панів золото і вносили у печеру, що викопали в горі Кам’янка. Такий собі Робін Гуд, наш закарпатський…

         Одного разу ішов тудою вівчар з вівцями. Дивиться - якась печера. Зайшов вівчар в середину, а там опришок сидить за столом. Увідів опришок вівчаря і каже йому:

         – Бери, чоловіче, грошей, скільки донесеш.

         Набрав вівчар грошей повний широкий вівчарський ремінь, подякував опришкові й пішов геть. Біля кошари розповів другому вівчареві про свою пригоду. Пішов другий вівчар, та печери не знайшов.

Люди кажуть: є в Кам’яниці Пинтьова печера з золотом. Але де? Як її знайти.? Може ви її знайдете…

         Багато століть, краплина за краплиною, створює природа скульптурні шедеври у печерах. А розбити, знищити цю красу людина може за лічені хвилини. Легкодоступні печери потерпають від сучасних мисливців за скарбами. Місця їхнього перебування впізнати легко: оздоблення стін збито, розтрощено та вивезено на «колекції», замість вишуканого кам’яного мережева стіни спотворені написами та плямами сажі, скрізь сміття та залишки багать. Печерним людям, які використовували зручні природні «будівлі» як житло, було б соромно за своїх нащадків.

         У світі є багато печерних поселень, де люди жили понад тисячу років тому. Є навіть «печерні міста», де люди жили понад тисячу років тому. Є навіть «печерні міста», такі як Чуфут-Кале в Криму або «Долина пічних труб» на території сучасної Туреччини. На землі та під землею справжня природна краса дуже тендітна. Де їй шукати захист, якщо людина її зрадить?