Колоча́ва (угор. Alsókalocsa,
чеськ. Koločava) – унікальне село на Закарпатті,
розташоване у мальовничій Тереблянській долині. Чудові гірські краєвиди, чисте
повітря, мінеральна вода та гостинність місцевих мешканців зроблять Ваш
відпочинок тут приємним і корисним. Крім того Колочава – село десяти музеїв,
отже у Вас є нагода отримати і естетичне задоволення від перебування у цьому
дійсно чарівному українському селі. Ласкаво просимо до гостинного краю під
назвою Колочава!
Населення Колочави понад 7 тисяч
осіб, протяжність із одного кінця села до другого 15 км. Село складається із
п’яти приселків - мікрорайонів: Лази, Горб, Брадолець, Сухар, Мерешор. Через
село протікають дві річки Теребля та її притока Колочавка. Відомий Чеський
письменник Іван Ольбрахт писав про село Колочава (в російському перекладі)
- "такое длинное, что не удивительно, если неискушенный путник, шагая по
долине, мимо хат... потом мимо лугов и огородов, потом опять мимо хат, начинает
испытывать, в зависимости от своего характера, либо ярость, либо тупую
покорность; ибо и через час, и через два, и через три прохожие снова и снова
отвечают ему, что он в Колочаве, в Колочаве-Негровце, в Колочаве-Горбе, в
Колочаве-Лазах".
Існує
чимало легенд про походження назви селища. Найпопулярніша із них розповідає про
те, що береги річки, яка протікає через село, колись були дуже болотистими.
Отож коли перші поселенці просувалися ними, то вода набиралася у постоли
(взуття) та видавала специфічні звуки: «чавк-чавк». Через це річку назвали
Чавка. Як перших жителів запитували, де вони живуть, то чули у відповідь: «Коло
Чавки». Із часом назва річки трансформувалася у Колочавку, а мальовниче село,
яке вона омивала, прозвали Колочавою.
Історія
Ймовірно перша людина на
теренах Колочави з’явилася ще до нашої ери, про що свідчить колочавський
нуклеус. Інша археологічна пам’ятка з Колочави - кам’яне лощило, доказ
активного життя дакійських поселень римського періоду на території села.
Мешканців Колочави Ольбрахт описав у романі «Микола Шугай — розбійник»:
«Це правнуки бунтівних невільників, які втекли від канчука і шибениць,
підстаростів і отаманів пана Йосифа Потоцького, правнуки повстанців проти
здирства румунських бояр, турецьких панів і мадярських магнатів».
У
дрімучих лісах та глибоких улоговинах між горами втікачі на деякий час
знаходили притулок та звільнення від кріпацтва. Кожен поселенець будував собі
хатину з маленькими вікнами, глиняною долівкою, солом'яною або дерев'яною
покрівлею. Навколо неї пізніше будували житло сини й родичі; хутори
розросталися і перетворювалися в присілки.
Перша
письмова згадка про село датована 1463 роком, в часи, коли землі волоських
феодалів Урмезеїв передавались іншим дворянам Балку та Драгу.
Протягом своєї історії село входило до складу різних держав:
до ІХ ст. — Слов'янського
князівства білих хорватів
з ХІ ст. до 1867 р. —
Угорського королівства
з 1867 до 1918 рр. —
Австро-Угорщини
у 1919 р. — Угорської
республіки Рад
з 1919 до 1939 рр. —
Чехословаччини
у 1939 р. — Карпатської
України
з 1939 до 1944 рр. —
Угорщини
з 1944 до 1945 рр. —
Закарпатської України
з 1945 до 1991 рр. —
Української Радянської Соціалістичної Республіки
з 1991 р. — України
Внаслідок перебування села під різними державами сформувався
колоритний місцевий діалект, який важко зрозуміти приїжджим гостям. Він
складається із угорських, чеських, російських, німецьких, румунських,
польських, українських слів. Хоча за національним складом сьогодні тут живуть
лише українці.
У
Колочаві також тісно переплітається лемківська, гуцульська та бойківська
культура. Село полікультурне і до кожної культури тут ставляться з повагою.
Прикладом цього є впорядковані могили: чеських жандармів, словацького
десантника, угорського поштаря; румунське поховання, доглянутий єврейський
цвинтар. Встановлено пам’ятний хрест на місці загибелі лейтенанта МДБ
В.Прокопенка. В центрі села встановлено обеліск "Примирення", на
якому вшановані разом воїни угорської та радянської армій.
Цікаво, що за переписом населення
на початку ХХ ст. кожний десятий колочавець був євреєм. Але під час Другої
Світової війни майже всі вони були винещенні. Той, хто вижив , назавжди поїхав
із Колочави.
Тут з повагою ставляться до
гостей з різних країн і недосконалою російською чи чеською, мовою намагатимуся
всіляко допомогти порадою подорожуючому туристу.
Никола Шугай і Колочава
Широко відомим село стало завдяки
чеському письменнику Івану Ольбрахту та його літературному герою -
колочавському опришку. Колочавець Никола Шугай (Микола Сюгай) дезертирував
з австро-угорської армії і разом з молодшим братом Юрієм та кількома кумами
почав займатися розбоєм, немов Робін Гуд - від багатих брав та бідним давав.
Спочатку його ловили угорські жандарми, далі безуспішно намагалася упіймати
чеська жандармерія, пробувала зловити непокірного й румунська поліція. Та всі
зусилля були марними. Аж поки куми не зговорилися та підступно зарубали його
разом із братом заради викупу. Цю історію описав у 30-х роках Ольбрахт, який
часто приїжджав до села. За його романом «Никола Шугай - розбійник» у Чехії
згодом були зняті кінострічки, поставлені вистави та мюзикли, написані пісні,
роман досі вивчають у школі. Поняття «Колочава» добре засвоїлось у чеській
свідомості. В Україні легенду про Шугая знають менше. В Колочаві у 1982 році
був заснований «соцреалістичний» музей Івана Ольбрахта, у 1996 він був перероблений
у етнографічному стилі і зараз радо приймає відвідувачів.
З
початком масового туристичного руху у 90-х роках був заснований і фольклорний
фестиваль "Колочавське відлуння у Тереблянській долині", який від
1997 року проводиться у першу неділю серпня за участі чеських туристів та
місцевих фольклорних колективів.
Незаймана
природа
Село
Колочава справедливо вважається екологічно найчистішим куточком Закарпаття,
адже з 5 січня 1989 року входить до складу національного природного парку
«Синевир». Хоча природа навколо села давно освоєна людиною, тут ще збереглося
чимало незайманих пралісів з багатими флорою і фауною. Гори вкриті смерековими
і буковими лісами. Флористично найбагатшими вважаються післялісові луки -
царини, на яких можна налічити до 40 видів рослин. У межах села та
національного парку росте 94 рідкісних і зникаючих видів рослин, з яких до
Червоної книги України занесено 38 видів (підсніжник звичайний, шафран
Гейфелів, лілія лісова, арніка гірська, плаун-баранець, коручка болотна,
ключ-трава, язичок зелений). В лісах щедро родять горіхи ліщини, на луках та в
перелісках - ягоди ожини, яфони (чорниці), брусниці, малини та суниці. Цими
дарами природи можна поласувати, мандруючи горами, полонинами і долинами.
У
лісах, що густо оточують Колочаву мешкають: олень благородний, ведмідь бурий,
козуля, кабан дикий, вовк, лисиця, заєць сірий та інші види ссавців - усього
43, з них найбільш рідкісними є бурозубка альпійська, кутора мала, горностай,
борсук, видра річкова, кіт лісовий, рись звичайна. З птахів найчастіше
трапляються рябчик, канюк, дятел, сорока, сойка - усього 91 вид, з них
рідкісними є глухар, беркут, лелека чорний, завирушка альпійська, пугач,
змієїд. У ставках, озерах та річках водяться: форель струмкова, озерна і
райдужна, головень, марена, бабець-головач, пічкур, підуст - усього 19 видів.
Серед плазунів рідкісними є гадюка звичайна та карпатські ендеми - саламандра
плямиста, тритони карпатський і альпійський, а також малопоширені – полоз та
мідянка. Із фауни до Червоної книги України занесено 22 види, а до
Європейського червоного списку - 11 видів, серед яких вовк, бурий ведмідь,
видра річкова, рись звичайна, лосось дунайський та інші.
Якщо Ви полюбляєте мандрувати по горах – Колочава чекає саме на Вас. Оперезана горами Стримбою, Ружою, Красною, Дарвайкою
та Барвінком Колочава розкинулася у самому серці Верховини. До того ж
мальовничі гірські хребти щедро вкриті чорницями та брусницею. У лісі ж можна
знайти чимало грибів, ожини та лісових ягід. Відкрийте для себе
Колочаву!!
Джерело: http://kolochava.com/ua/
Немає коментарів:
Дописати коментар