Друзі! Щодня ідучи у школу, на роботу, просто прогулюючись по місту, ми обираємо (зазвичай) один маршрут. Правда? Я вже давно обрала вулицю Капушанську, але іноді змінюю традицію і іду Швабською. Іду і думаю: хто такі шваби і як вони опинилися на Закарпатті? чому на їх честь назвали вулицю? І як завжди мені допоміг "могутній" Інтернет...
Та як же шваби опинилися в Ужгороді? Війна Австрії з Туреччиною 1737-го року призвела до спустошення земель, які стали згодом колонізуватися. Марія Терезія заохочувала заселення земель корони між Тисою і Тімішоарою. Німцям дозволялося зберігати мову і релігію. Баржами Дунаєм вони транспортувались до Будапешта, звідки розходилися далі. Колоністи були, як правило, молодшими синами із селянських сімей, не мали шансів налагодити хороше життя. А на новому місці отримували фінансову підтримку та податкові пільги. Серед перших емігрантів було мало жінок, тому багато з них залишалося неодруженими. В швабському діалекті нема слів «підданий» (Untertan), «наказ» (Befehl), «підкорятися» (gehorchsam). У шваба, коли він перед високим начальством, завжди рука в кишені, а в ній або фіга або кулак. Ця спокійна самоповага грала свою роль і в Ужгороді, куди перші шваби прибули приблизно біля 1790-го року. Це було 20 родин.
 | |
| Іштван Кеслер з сім'єю |
Переселенці будувалися компактно на Минайській, яку вже тоді за свідченням П.Сови стали називати Швабською. Тут їх чекали готові садиби, господарські будівлі, домашня худоба, сільскогосподарський реманент. Можна сказати, що для того часу шваби вивели Ужгород на вищий рівень сільскогосподарських здобутків. Мали багато земель для обробки, навіть запрошували допомагати селян. Культурні, дбайливо оброблені ділянки на околицях добре підгодовували місто. Шлюби укладали лише між собою. Чисельність швабів слабо зростала. А в наші дні на вулиці залишилися потомки лише однієї швабської родини Кеслерів. Практично не збереглися швабські хати. А ті, що зведені на початку минулого століття, затиснуті бетоном сучасних архітектурних джунглів, класифікація котрих буде дуже не простим завданням для дослідників з майбутнього.
Дослідники ж наших днів, буває, зустрічаються в Ужгороді з «артефактами» швабського походження. Що ми ще знаємо про тих швабів? Кожну суботу вони «вилизували» і так чисту вулицю навпроти свого будинку. Ніколи не відпочивали. Були страшенно економні. Майже до кожного слова приліплювали зменшувально-пестливий суфікс «ле». Наприклад, назва типового швабського блюда не «маульташен», а «маультешле» — щось подібне до великих квадратних вареників. Тонке тісто з начинкою. Скажімо, з тієї ж картоплі-картопельки. Як мовиться, і подати не соромно і зжеруть не шкода… Будете знати, якщо побачите в меню ужгородського ресторанчика. А улюблене блюдо самих швабів «Шпецле» – вермішель, якій явно не вистачає дисципліни. Скрутіть мокре простирадло джгутом і залиште сохнути на сонці. Приблизно так виглядають і «шпецле». Інше улюблене блюдо швабів нагадує пельмені, а називається «херрготтсбешайссерле», що в перекладі зі швабської можна перекласти приблизно як «обдуримо Господа Бога». Придумав це блюдо один меткий шваб, який і в пристрасну п’ятницю хотів поласувати м’ясом. А тому завертав його в тісто і їв зі спокійною совістю.
Швабія-«Лендле» – батьківщина геніальних літераторів Шиллера і Гельдерліна, філософів Гегеля і Хайдеггера. Земля, що залишила свій слід і на теренах нашого міста.
Будете проходити вулицею Швабською, уявіть собі чистеньку доглянуту дорогу, запах смаженої картопельки із зеленню. А помітите когось із рукою в кишені, придивіться, чи не шваб це крутить дулю. Не зі злості. Із самоповаги.
https://pershij.com.ua/?s=%D1%88%D0%B2%D0%B0%D0%B1%D0%B8
Немає коментарів:
Дописати коментар