Легенда "Замок у Невицькому"

Ви вже знаєте, що я дуже люблю подорожувати. Але мені не подобається мандрувати мовчки. Добре коли в компаніі є хтось, що знає багато історій, оповідок або легенд.. А якщо немає...((
Тож я зробила для вас, любі мандрівники, добірку літературних творів з тиї країв, де ми з вами вже побували...

Замок у Невицькім

         Високо над Ужем, на стрімкій горі, що поросла зеленим буковим гущаком, мовчазно здіймаються вищерблені часом і негодою стіни Невицького замку. Ці невмирущі свідки середньовічного лицарства увібрали в себе багатий відгомін жорстокості феодалізму, народних мук і гордості справедливих боїв проти свавілля та експлуатації. Той відгомін навіяв чимало легенд про Невицький замок, про його будівництво, про жорстоких володарів. Ось одна з них.

         Відбив наречену в мукачівського князя володар Невицького замку Упор. Не встиг він привести молоду дружину до свого гнізда і одужати після весільного похмілля, як мукачів­ський князь Гара з’явився із своїм військом під Невицьким замком, жадаючи помсти.

         Упор розгубився — не очікував такого. І не знайшов кращого виходу, як запропонувати багатий викуп.

— У мене грошей досить, — сказав Гара. — Навіть більше, ніж треба.      Однак у мене немає дружини. Дай своє чесне слово, що як у вас народиться дівчина, викохаєш її, а в шістнадцять літ віддаси за мене. Подумай добре, даю тобі на це день.

         Думав Упор, думав і ніяк не міг зважитися на певну відповідь. Може, дати бій? Ллє як? У замку мало пороху і війська, мало і запасів їжі. А може таки згодитися? Шіст­надцять літ — то не день і не два. Гара за цей час може зако­хатися до іншої красуні, а годі його дочку залишить у спокої. Та й десь у боях може Гара доти загинути, або навіть на полюванні...

         І Упор погодився.

         Рік по тому дружина народила йому дочку. Але під час пологів померла.

         Минав час, підростала дочка, ставала гарною, стрункою, а про угоду з Гарою нічого не знала. Батько мовчав, не зважувався виказати свою провину. Та й смерть дружини так його засмутила, що він відмовився від розваг світського життя і найбільше боявся втратити єдину свою радість — дочку.

         А дочка росла доброю, любила челядь і її теж усі любили.

         Одного разу гуляла вона коло потічка, збирала квіти і зустріла там молодого лісника. Сподобався хлопець дівчині, відтоді вони зустрічалися часто й полюбили одне одного. І не зчувся Упор, як дівчині сповнилось шістнадцять літ.

         Мукачівський князь не забарився приїхати.

Дівчина й слухати не хотіла про весілля. Але батько мусив виконати свою обіцянку, закрив дочку в окрему кімнату, а сам призначив день весілля.

         У лицарському залі зібралася знать. Все вже готове до весільної процесії, тільки треба привести молоду. Та дівчина лиш почула кроки, кинулась через віконце у прірву.

         Скелі й галявина залились дівочою кров’ю. Пролита кров ніби завирувала, збунтувалася. І ясне небо відразу потемніло - побагровіло. Вдарив грім і розбив замок.

         З того часу стоїть він у руїнах поміж товстих буків.

А схили і галявини, де пролилася дівоча кров, невдовзі вкрилися плющем. Восени листя його червоніє і нагадує краплі крові, розбризкані по землі...