В
селі Лисичево Іршавського району (згадується з XIII ст., населення понад 3 тис.
жителів) працює єдина в Європі діюча водяна кузня-музей «Гамора» на річці
Лисичанці. Ця скромна на перший погляд довга одноповерхова будівля з плетеним
парканом – живий шматочок історії. Назва кузні побудованої в першій половині
XIX століття на місці старої паперової фабрики графа Телекі, походить від
німецького слова Hammer (молот). Закарпатці досі називають великі молоти
гамами.
Кузня-музей
унікальна ще й тим, що суміщає три промислові епохи: ремісницьку (тому що є
майстер і підмайстри), мануфактурну (тому що є розподіл праці) і
фабрично-заводську (так як роботу людей частково замінюють механізми). Для
кузні колись довелось перегородити річку греблею і вирити канал довжиною 150
метрів.
Перед туристами відкриває свої двері типова кузня Австро-Угорської
імперії. Схожі є в Німеччині і Словаччині, але вони давно не діють. А «Гамора»
діє кожен день вже більше 150 років, а в 1930-х роках навіть входила в четвірку
металообробних підприємств Підкарпатської Русі.
В
кузні можна побачити піч і чотири молоти вагою до 125 кілограмів. Для роботи з
ними треба було 16 ковалів, а зараз
їх змушують рухатись струмені води, які
спадають на дерев’яне колесо. Із п’яти таких коліс залишилось тільки два.
Колись вироби «Гамори» (лопати, мотики, сокири, підкови) йшли на експорт в
Угорщину, Румунію, Югославію. До 1990-х років «Гамора» діяла на повну
потужність, але повені 1998 і 2001 років зруйнували греблю в Лисичево, і
«Гамора» призупинила свою роботу. В кінці 2001 року будівлю взяла в оренду
родина Петровців, вони побудували нову греблю, відремонтували кузню. В липні в
кузні щороку проходить Всеукраїнський фестиваль ковальського мистецтва
«Гамора».
Вхід
в кузню-музей «Гамора» вільний. Поряд з кузнею працює кафе, де можна скуштувати
національні страви: бограч, мамалигу, токан.
Немає коментарів:
Дописати коментар